Модель “здорових” відносин у сім’ї

Значення «сім’ї» у різних сферах, у різні часи

Сім’я – «осередок суспільства». Це знамените гасло радянської епохи навряд чи застосовується зараз до сучасного суспільства, в якому давно вкоренилася популяризація таких понять, як особиста свобода і незалежність, свобода вибору, толерантність, самореалізація, тобто цінності ніяк не пов’язані з прямою біологічною функцією людини — продовженням роду.

Ідеалізація «сім’ї» у мистецтві та літературі

Така установка помітно проявляється у мас медіа та мистецтві: книги, музика, кіно. Зокрема, у художніх фільмах регулярно піднімаються дилеми та переживання особистості, суто індивідуальні. У літературі так само легко проглядається тенденція, цілком здорова, слід зазначити, спрямована на:

• розвиток особистості;
• самоаналіз;
• подолання особистих криз;
• пошук себе.

Виходячи з таких спостережень, образ сучасної людини, яка, хоч і прагне нескінченно вдосконалювати себе та розвиватися, виглядає ніби відокремлено. Можна припустити, що такий дисонанс між загальновідомою тезою, що людина є соціальним і популярним трендом, де особистість, індивідуум — понад усе, якраз і викликають у цієї особи внутрішній конфлікт.

“Людині потрібна людина”, не вигадуватимемо велосипед і переглядатимемо закони природи. Звичайно, винятки є у всьому, але це, справді, лише виняток, які підтверджують, що є Закон, чоловічий і жіночий початок Альфа і Омега.

Концепція сім’ї у різні часи

Також безглуздо і заперечувати той факт, що цивілізація, суспільство еволюціонують та рухаються до ідеалу. Розвивається і концепція сім’ї, залишається лише не чинити опір цьому зростанню, спостерігати за ним і використовувати його не для егоїстичного «Я». У цьому контексті так само безглуздо звертатися до минулого досвіду соціуму у питаннях концепції сім’ї, ідеалізувати цей досвід.

Коли, наприклад, у той самий радянський період суворо засуджувалося розлучення подружжя: проводилися цілі збори співробітників у роботі, членів партії, де складалася пара. Відповідно, питання приватності враховувалося мало. У найдавніші часи за порушення тодішніх понять шлюбу людини навіть могли страчувати фізично. Звичайно, заперечувати позитивний досвід поколінь теж немає сенсу, але ні в першому, ні в другому випадку не можна забувати про цінність.

Сім’я як маленька держава

Відносини подружжя у ній наочно відбивають поточні процеси у суспільстві у певний час, історії.

Враховуючи нинішню, описану вище диктатуру его, важливо відзначити безліч дефектів характеру, властивих сучасній особистості, серед яких:

• егоїзм;
• нетерпимість та примхливість;
• показушність та дратівливість;
• низька самооцінка або зарозумілість;
• байдужість і користолюбство;
• ліньки і гординя;
• жадібність та лицемірство.

І для цих набутих дефектів особливо актуальною останнім часом виступає проблема залежності людини від психоактивних речовин та інших способів змінити свідомість.

Легкий шлях отримати бажане без зусиль – той самий тренд сучасності.

В даному випадку це комфортний психоемоційний стан. А оскільки цей стан — змінений, відповідно, у ньому людина не здатна до адекватної поведінки та оцінки того, що відбувається, у тому числі й у рамках сімейних відносин.

Залежність не утворюється і зникає лише у процесі вживання. Вона формує особливе, спотворене залежне мислення, яке при постійному підживленні тих же дефектів характеру і при небажанні людини тверезо подивитися на реальність, зростати духовно залишається у неї протягом усього життя.

Якщо серед подружжя схильні до залежності обидва з них — позитивний прогрес такої сім’ї не можливий. Люди просто «грають у життя», кожен потураючи примхам свого его. Тут і ревнощі, і жорстокість, цинічність, фанатизм, марнославство, недовірливість.

Очевидно, що найкращі сімейні стосунки – це стосунки Дружні. Коли відсутня властива родичам шкідлива псевдолюбов, гіперопіка, співзалежність.

Трикутник Карпмана, як образ нездорових стосунків у сім’ї

Коли члени сім’ї віддані один одному, але в моменти слабкості одного з них не виявляють малодушності і не потурають цій слабкості, а поводяться чесно і неупереджено, допомагаючи таким чином об’єктивно оцінювати реальність і приймати конструктивні рішення.

Яскравий приклад хворих стосунків у сім’ї у людей із залежним мисленням — це Трикутник Карпмана, де член сім’ї вибирає собі одну з трьох ролей: Переслідувач, Спаситель, Жертва.

Цілі кожної такої ролі – не розвиток та підтримка один одного, а отримання негативної уваги, зняття з себе відповідальності. Підживлення его та самооцінки.

Роль жертви — в абсолютній капітуляції, коли людина діє так, ніби її потреба настільки гостра, що задовольнити її може лише стороннє втручання. При цьому жертві все одно, буде вона врятована або покарана: важливим є сам стан безпорадності.

Переслідувач має на меті покарати іншого за свої невдачі. Приміряє він функцію контролера над жертвою і задовольняє свою самооцінку рахунок насильства.

Спаситель же, нібито, жертвує собою на спасіння інших, при тому, що робить це через силу і завдяки цьому утверджується у своїй благородності. У результаті так само страждає, оскільки його самовідданість та порятунок жертві насправді не потрібні.

І так, сім’я – це люди, об’єднані між собою в емоційній, матеріальній, інтимній, духовній сферах життя на більш глибокому рівні, ніж з іншими людьми. Але, щоб досягти цього рівня, людині необхідно бути відкритою, чесною перед Богом, собою та іншими. Насамперед це означає визнавати та виправляти свої помилки. І саме залежне, егоїстичне мислення цьому активно пручається, знімаючи відповідальність із себе і перекладаючи її на інших.

Зважаючи на це для просування в сімейних відносинах насамперед важливо пробачити помилки не лише чужі, а й свої. Це зніме бар’єри та допоможе рухатися вперед.

“Рух це Життя”, як говорить ще один закон природи. Отже, постійний саморозвиток — єдиний робочий варіант розвитку успішної сім’ї.